Ви тут: Головна Про Інститут Документи День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу

         2

          18 травня уся Україна відзначає День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.

У цей день 1944 року розпочалася депортація кримських татар з рідних місць, яка тривала до початку червня.За даними радянських органів влади, з Криму було депортовано 183 144 тисячі кримських татар; за татарськими джерелами – 228 500, з яких упродовж лише першого півтора року померло близько 110 тисяч осіб. Людям на збори давалося від декількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд і побутовий інвентар. Майно конфісковувала влада. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина – до ГУЛАГу, ще частина – для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну.

Про трагічні обставини здійснення депортації свідчить Тензіле Ібраімова, що опинилася в м. Чирчик Ташкентської області: «Нас виселили з Фрайдорфського району, із с. Аджіатмак 18 травня 1944 р. Виселення відбувалося дуже жорстоко. В три години ранку, коли діти ще спали, увійшли солдати, щоб ми протягом п’яти хвилин зібралися й вийшли з дому. Нам не дозволили брати з собою ні речей, ні продуктів. З нами так грубо поводилися, що ми думали, що нас на розстріл ведуть. Вигнавши з села, нас протримали голодними цілу добу. Голодували, але з дому нічого не дозволили брати. Стояв суцільний плач голодних дітей. Чоловік воював на фронті. Я була з трьома дітьми.

Нарешті нас завантажили на автомашини й повезли в Євпаторію. А звідти завантажили в товарні вагони, битком набиті, як худобу. Везли нас 24 доби в Самаркандську область, на станцію Зерабулак, звідти вивезли в Хатирчинський район, в колгосп «Правда». Нас змушували ремонтувати приватні кибитки. Ми працювали, голодували. Багато від голоду з ніг падали. З нашого села вивезли 30 родин, з яких вижили неповних 5 родин. І в цих родинах залишились 1–2 особи, решта загинула від голоду й хвороб.

Моя племінниця Шейхіслямова Менубе з 8-10 дітьми була вислана з нами, а чоловік її був з перших днів війни в Радянській Армії й там загинув. А родина загиблого воїна загинула в засланні в Узбекистані голодною смертю, лише одна дівчинка на ім’я Пера залишилась живою, але від жаху й голоду, яких зазнала, стала калікою.

Наші чоловіки були на фронті, й нікому було ховати померлих, і часто трупи лежали кілька діб разом із живими».

Це був один із засобів «детатаризації» Криму. Іншими засобами були знищені культурні та історичні пам'ятки, змінено історичні назви сіл і містечок.

Згадуючи трагічні події 1944 року, низько схиляємо голови перед усіма загиблими та насильно переселеними народами Криму. Щиро віримо, що всі страждання, тяжкі випробування кримськотатарського народу мають завершитися, адже є надія, що Україна відстоїть свою територіальну цілісність.

 

 

За матеріалами Українського Інституту Національної пам’яті 

 

Помітили помилку в тексті? Виділіть це слово мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Ви тут: Головна Про Інститут Документи День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу